Виховний захід за темою: "Шевченко завжди з нами"
неділю, 31 січня 2016 р.
Навчання та конкурси
пʼятницю, 29 січня 2016 р.
Педагогічне есе.
Кожній людині хоча б один раз у житті необхідно було дати відповідь на запитання: «Ким ви хотіли бути в дитинстві?». І дійсно, у дитини ще в дитинстві з’являються нахили до певної професійної діяльності. Якщо я сама зараз задам собі це запитання, то з впевненістю скажу, що професія вчителя мені подобалася з дитинства. Я мріяла стати вчителем. Адже, педагог, вчитель, вихователь – довірена особа суспільства, якій воно ввіряє найдорожче і найцінніше – дітей, свою надію, своє майбутнє. Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій учительська посідає особливе місце: вона початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути людиною. В тому, що я стала викладачем української мови та літератури , велику роль зіграла моя бабуся, про яку я буду пам’ятати вічно (Любов Федорівна була вчителем з великої літери). Творча діяльність людини в будь-якій із галузей життя неможлива без наявності міцних знань основ наук. Перед кожним новим поколінням життя ставить усе складніші завдання, для розв’язання яких потрібний усе вищий рівень освіченості особи. Маючи певний педагогічний досвід та спостерігаючи за подальшою долею випускників загальноосвітніх закладів різних типів я все більше переконуюсь в тому, що сьогодні суспільству потрібна людина не просто з високим рівнем знань, а інтелектуально розвинена, активна, цілеспрямована й самостійна. Любов до дітей, до професії не зникає, а кожного дня стає ще мудрішою і глибшою. Найти своє покликання, ствердитися в ньому – це щастя педагога.
Кожній людині хоча б один раз у житті необхідно було дати відповідь на запитання: «Ким ви хотіли бути в дитинстві?». І дійсно, у дитини ще в дитинстві з’являються нахили до певної професійної діяльності. Якщо я сама зараз задам собі це запитання, то з впевненістю скажу, що професія вчителя мені подобалася з дитинства. Я мріяла стати вчителем. Адже, педагог, вчитель, вихователь – довірена особа суспільства, якій воно ввіряє найдорожче і найцінніше – дітей, свою надію, своє майбутнє. Тисячі професій народжуються і вмирають. Та серед вічних професій учительська посідає особливе місце: вона початок усіх професій. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення вчителя – навчити людину бути людиною. В тому, що я стала викладачем української мови та літератури , велику роль зіграла моя бабуся, про яку я буду пам’ятати вічно (Любов Федорівна була вчителем з великої літери). Творча діяльність людини в будь-якій із галузей життя неможлива без наявності міцних знань основ наук. Перед кожним новим поколінням життя ставить усе складніші завдання, для розв’язання яких потрібний усе вищий рівень освіченості особи. Маючи певний педагогічний досвід та спостерігаючи за подальшою долею випускників загальноосвітніх закладів різних типів я все більше переконуюсь в тому, що сьогодні суспільству потрібна людина не просто з високим рівнем знань, а інтелектуально розвинена, активна, цілеспрямована й самостійна. Любов до дітей, до професії не зникає, а кожного дня стає ще мудрішою і глибшою. Найти своє покликання, ствердитися в ньому – це щастя педагога.
Підписатися на:
Дописи (Atom)